Олена Пчілка — видатна українська письменниця, поетеса, перекладачка та громадська діячка. Її творчість наповнена глибокими патріотичними мотивами, ліричною любов’ю до природи та життя. Спадщина письменниці є важливою частиною української літератури, яка впродовж багатьох років надихає читачів різних поколінь. У цій статті розглянемо найкращі вірші Олени Пчілки.
Коротка біографія Олени Пчілки
Олена Пчілка (справжнє ім’я Ольга Петрівна Косач) народилася 29 червня 1849 року в родині шляхтичів у Гадячі. Свій творчий шлях вона розпочинала з перекладів відомих творів на українську мову, а з 1883 року почала видавати власні вірші у львівському журналі «Зоря».
Твори Олени Пчілки охоплюють широкий спектр тем, в її доробку є як дитяча література, так і патріотичні вірші, що стали важливими символами української ідентичності. Померла видатна письменниця 4 жовтня 1930 року, залишивши по собі велику культурну спадщину.
Відомі вірші Олени Пчілки
Творчість Олени Пчілки відзначається багатством тем і образів, які захоплюють своєю глибиною і щирістю. Її вірші є відображенням душі українського народу, його культури, історії та традицій. Поезія письменниці варіюється від ліричних творів про кохання й природу до патріотичних та дитячих текстів.
Вірші Олени Пчілки про кохання
Часто писала Олена Пчілка вірші про кохання. В них вона оспівує щирі людські почуття з глибокою емоційністю.
Кохані речі
“Яка ти хороша! Як гожая весна!
Як квітка чудесна, як зірка небесна!
Як місячний промінь, як божеє сонце!
Поглянь же на мене, як ранок в віконце!
Заглянь в мою душу, що повна тобою;
Ти світ мені цілий скрасила собою.
Тебе ж я кохаю незмірно, безмірно!
На світі ніхто не любив ще так вірно!
Тобі ж я не зраджу до суду, довіку!”
Невже ж завдавати брехню чоловіку?
Не слухать речей отих чулих, гарячих?
Не чути в їх струн щирозлотих, молячих?
Ба! Чом би не слухать той гомін мов з неба!..
Та вірити тілько клятьбам тим не треба!…
Забудь мене
Забудь мене! Нехай гадання
Про долю спільную минуть;
Як жаль тобі твого дрімання,
То маєш краще знов заснуть!
Не будеш більше вагуватись,
Чи так, чи так тобі іти!
Пора сказать, пора дізнатись,
Що край мене не встоїш ти!
Нехай в очах блищить у тебе
Сльоза перед розстанням сим;
Розвагу знайдеш задля себе
Ти у житті твоїм яснім!
Хай і моєму серцю тяжко
Сказать тобі: навік прощай!
Нехай і так, нехай і важко,
А серцеві не потурай!
Та й нащо серця додавати!
Воно той вирок не схибне!
Так, буде твердо він лунати,
Мій заповіт: забудь мене!
Прощання
Прощай, моя люба, прощай, моя мила!
Подай мені руку твою!
Прийми ж ти, голубко моя сизокрила,
Останнюю сповідь мою:
Мандрую, кохана, в непевну дорогу,
В тяжку невідомую путь;
Судилось здобути мені перемогу
Чи ранньою смертю заснуть?
Хай буде як буде! Не маю вертатись
Назад з того шляху, що взяв,
Не маю тії корогви одцуратись,
Що вільно і щиро я зняв.
Жили й поривання й надії палкії
У нас, моя вірна, в обох;
Ми щирую віру і думи святії
З тобою кохали удвох.
Чи треба ж казать, що тебе не забуду?
Нехай не турбується серце твоє!
З останнім диханням хіба я позбуду
І думи, й кохання моє!
Прощай! Хай очей твоїх ясне сіяння
Просвітить непевную путь,
Хай любі стискання руки, цілування
Не жаль, а одвагу дають!
Вірші Олени Пчілки про Україну
Любов до України займає одне з центральних місць у творчості письменниці. Такі її вірші пронизані глибокою вірою у відродження українського народу.
Рідне слово
Так довго сподівана, ждана година
Настала для рідного слова мого:
Не так, як приборкана, смутна пташина,
Озветься воно із затишку свого;
Не так, — весняним жайворонком у полі
Вкраїнськая мова тепер залуна
І гомоном вільним по всьому роздоллі,
По всій Україні озветься вона.
Дарма, що по небу весняному тучі
Громадою темною швидко летять,
Не страшно пташині ні грому, ні бучі –
Крізь хмари бо промені сонця мигтять!
Дзвінкий жайворонок то вгору, до сонця,
Зів’ється, де сяє йому любий рай,
То пісню співа й до людського віконця… –
Лети ж, рідне слово, лети в рідний край!
Минула молодість
Минула молодість!.. Мов пісня прошуміла!.,
У думах смутно я схиляюся чолом —
Я чую смерть: неначе віє вже крилом
І заглядає в очі її постать біла.
Це ти, нірвано вічная, сумна, немила?..
Безсилий чую жах перед твоїм лицем.
Пожди! Не поспішай з смертельним тим вінцем,
Нехай моя додолу ще не пада сила!
Нехай на любу Україну надивлюсь,—
Мій погляд променем святим палає;
Нехай з братами ще я словом поділюсь,
Хай пісня тая ще по світу погуляє.
Нірвана десь туманом повилась…
І з мого серця пісня знову полилась.
Пісні минулого
Проречисті тії читаю скрижалі
Народних пісень. І надії, і жалі
Свої тут народ положив у піснях,
Лунає та мова у дрібних листах.
І мертвії ті ватаги із могили
Говорять, торкаючи душу і сили.
Та речі в пустині німій гомонять,
Та люди живії мовчать!
Вірші Олени Пчілки для дітей
Також часто писала Олена Пчілка твори для дітей. Дитячі вірші Олени Пчілки виділяються своєю простотою та ритмічністю.
Іди дощику
Іди, іди, дощику,
Зварю тобі борщику,
В полив’янім горщику!
Іди, іди, дощику,—
Цебром, відром, дійницею
Над нашою пашницею!
Кіт-воркіт
Ой кіт-воркіт
На віконечко скік,
А з віконця в хижку,
Піймав котик мишку:
Мишка буде грати,
Котик воркотати,
А дитина буде спати.
Сонечко
Як стало сонечко світити,
Як огріва навколо все!
Дитя мале зриває квіти.
Бабуся зіллячко несе…
Мамо й доня
Погляньте на двох їх:
Он з донею мати.
Чи можна ж маленьку
Ще більше кохати?!
Впадає матуся.
Дівчатко милує, –
І рученьки й ніжки
Маленькі цілує!
Котик
А-а, котку,
Не лізь на колодку,
Бо заб’єш головку,
Та буде боліти,
Нічим завертіти —
Одна біла хустина,
Як та павутина,
Та й ту діти взяли,
На ляльки подрали,
Ляльок наробили,
Куток засадили.
Іванко
Біля струмочку, біля калини,
Дудку Іванко зробив з вербини;
Гра-виграває в дудку Іванко,
Голос по гаю іде щоранку…
Вірші Олени Пчілки про зиму
Пейзажна лірика Олени Пчілки часто відображає зимові мотиви. У цих її творах сніг і мороз набувають особливої чарівної краси.
Перший сніг
Новину сьогодні зранку
День вчорашній нам приніс:
Білі стріхи, білі призьби,
Біле поле, білий ліс.
Ліс стоїть такий поважний,
Мов дідусь, старий та сивий,
Погляда на шлях широкий,
На просторі білі ниви.
Темні сосни та ялини
Простягли далеко віти
І поблискують на сонці
Снігом-інеєм укриті.
Сніг глибокий привалив їх,
Темні сосни та ялини,—
Ледве можна простувати
Крізь байраки та долини.
Між дерев не обізветься
Ні звірина, ані птаство,
Та кортить узять гринджолки
І піти в зимове царство.
Там бадьорістю подихать,
Побродити свіжим шляхом,
Чи з пагорчика спуститься,
Пролетіти бистрим птахом.
А після у теплу хату
З мандрування повертати
І матусі любій-милій
Всі пригоди розказати!
Зимовий вечір
Там, на килимку, хлоп’ятко
Біля груби задрімало,
Гарне сиве котенятко
Край його мурчить помало.
Добре хлопчикові, гоже,
Котик казку каже й гріє,
А надворі — милий боже!
Що надворі там ся діє!
Ох, яка лиха година:
Вітер виє, завиває,
Розходилась хуртовина,
Снігом вікна укриває.
Пізній час, моє дитятко.
Треба забавки складати!
Поцілуймось, голуб’ятко.
Час вже спатоньки лягати.
Хлопчик встав, а котик Мурка
Глянув – знов собі співає,
Байдуже, що вітер гурка,
Мало стріхи не зриває.
Не клопочеться й хлопчина, –
Хай там вітер завиває,
Хай там грає хуртовина,
Снігом вікна укриває!..
Сніговий дід
Гляньте! Що за чудасія!
Штука це уже німецька:
Онде з сніг прекумедна
Постать зроблена мистецька:
Се не баба — дід носатий;
Капелюх на ньому панський,
У руках держить брязкала
І в жупан убраний хватський.
Все то так дітки моторні
Впоряжають, видумляють:
Он біжать уже на лижвах,
Привітання посилають:
Будь здоровий, білий діду,
Та постій ще нам довгенько!
Поки з неба весняного
Сонце гляне веселенько!
Олена Пчілка — багатогранна постать в українській культурі, яка залишила по собі значну літературну спадщину. Творчість Олени Пчілки для дітей, її патріотична поезія і ліричні вірші досі слугують джерелом натхнення для читачів та вчать цінувати красу рідного слова, природи й людських почуттів.
