Сосюра – поет, чия лірика живе у серцях українців. Його творчість багатогранна: від патріотичних віршів, які закликають любити і захищати рідну землю до ніжних ліричних поезій про кохання та природу. У цій статті цікаві факти з життя поета та вірші, написані у різні періоди життя.
Цікаві факти про Володимира Сосюру
Володимир Сосюра – один з найвідоміших українських поетів 20-го століття, творчість якого залишила глибокий слід в українській літературі. 5 фактів про поета:
- Народився 6 січня 1898 року в селі Дебальцевому, що на Донеччині. Родина була багатодітною – 8 дітей. Тому з 11 років хлопець почав заробляти гроші, працюючи телефоністом, чорноробом та на бондарному цеху.
- Володимир Сосюра почав писати вірші ще в 14 років, а вже в 17 вперше опублікував свої твори. Хоча він став відомим як український поет, перші вірші Сосюри були написані російською мовою. Лише пізніше поет перейшов до української, що стало важливою віхою в його творчому розвитку.
- 1918 року, після того як Україна оголосила незалежність, Сосюра вступив до Армії Української Народної Республіки(УНР). Служив у третьому Гайдамацькому полку. Під час служби брав участь у бойових діях проти більшовиків і білогвардійських військ, а також важко захворів на тиф. Враження від війни знайшли відображення у його поемах і віршах, зокрема в знаменитій поемі “Альоша”.
- Сосюра пережив багато складних моментів через політичну ситуацію в Україні. Першу світову війну, революцію, Громадянську війну, а також сталінські репресії. Деякі його твори були піддані цензурі, а сам поет неодноразово мав проблеми через свою творчість.
- За своє життя він став автором понад 80 книг, серед яких три віршовані романи, 21 поема, більше як сорок збірок поезій. А також автобіографічні твори, публіцистичні статті та літературні рецензії. Серед його найбільш відомих творів – “Любов до України”, “Альоша”, “З любов’ю до України”
- Протягом свого життя Сосюра пережив кілька етапів, коли українська культура та мова опинялися під тиском зовнішніх сил. Як патріот і поет, він завжди виступав за збереження української ідентичності, навіть коли його власні твори зазнавали цензури.
Вірші Сосюри про Україну
Однією з головних тем творчості Сосюри є глибока любов до рідної України. Поет неодноразово висловлював своє патріотичне почуття через вірші, які стали справжнім гімнами для багатьох українців. Вірші Сосюри про Україну вражають своєю емоційною силою та щирістю.
Один з найвідоміших – вірш Сосюри “Любіть Україну”. Він став символом патріотизму та своєрідним гімном любові до рідної землі і нації.
“Любіть Україну”
Любіть Україну, як сонце, любіть,
як вітер, і трави, і води…
В годину щасливу і в радості мить,
любіть у годину негоди.
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її, вічно живу і нову,
і мову її солов’їну.
Без неї — ніщо ми, як порох і дим,
розвіяний в полі вітрами.
Любіть Україну всім серцем своїм
і всіми своїми ділами.
Для нас вона в світі єдина, одна
в просторів солодкому чарі…
Вона у зірках, і у вербах вона,
і в кожному серця ударі,
у квітці, в пташині, в електровогнях,
у пісні у кожній, у думі,
в дитячий усмішці, в дівочих очах
і в стягів багряному шумі…
Як та купина, що горить — не згора,
живе у стежках, у дібровах,
у зойках гудків, і у хвилях Дніпра,
і в хмарах отих пурпурових,
в грому канонад, що розвіяли в прах
чужинців в зелених мундирах,
в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях
до весен і світлих, і щирих.
Юначе! Хай буде для неї твій сміх,
і сльози, і все до загину…
Не можна любити народів других,
коли ти не любиш Вкраїну!..
Дівчино! Як небо її голубе,
люби її кожну хвилину.
Коханий любить не захоче тебе,
коли ти не любиш Вкраїну…
Любіть у труді, у коханні, у бою,
як пісню, що лине зорею…
Всім серцем любіть Україну свою —
і вічні ми будемо з нею!
“Проклятий крук тебе терзає”
Проклятий крук тебе терзає,
і кров із серця п’є змія.
Я так люблю тебе, мій краю,
Вкраїно змучена моя!
В безмежній сині — птичі гами,
пахучу й росяну ріллю,
залиті сонцем і квітками
твої дороги я люблю.
Хай знову день твій засіяє.
Я жду його, ночей не сплю.
Я так люблю тебе, мій краю,
і в горі й радості люблю.
“Перлами, росою, сонцем, далиною”
Перлами, росою, сонцем, далиною
вмиється земля.
Квітами, намистом, буйним зелен-листом
зацвітуть поля.
Дні — рожеві коні — на шляхи, червоні
од крові, од сліз,
зійдуть із блакиті, променем повиті,
в цоканні заліз.
Будуть на Вкраїні — піднятій калині —
в сонці навесні
не бої могучі, не криваві тучі,
а пісні, пісні.
“Любити Вітчизну, любити завжди…”
Любити Вітчизну, любити завжди,
поля її росні, зелені сади
і їй не жаліти за дні молоді
ні крові у битві, ні поту в труді.
Любити Вітчизну, любити завжди,
і села її і її городи,
і їй всі бажання, пориви й думки
на світлій дорозі у світлі віки.
Любити Вітчизну, любити завжди,
для неї тісніше згуртуєм ряд
під Ленінським стягом, що вічний, як час,
під Сталінським сонцем, що світить для нас.
“Весняний сад, квіти барвисті”
Весняний сад, квітки барвисті,
пісні пташині в вишині,
і ти у сяйві і намисті
подібна сонцю і весні.
А в небі радість журавлина,
і даль степів, мов крил розмах.
моя кохана Україно,
такою ти в моїх очах.
Гвіздки твої пробили руки,
на вітрі коси золоті,
а в чорнім небі — круки, круки…
То ти розп’ята на хресті.
Огні померкнули ласкаві
в твоїх очах. Кругом штики.
Втоптали чоботи криваві
твоє намисто і квітки.
Та упаде удар огнистий,
у прах розсиплються штики.
Ми підберем твоє намисто,
знов розцвітуть твої квітки.
Луна пісень кругом полине,
тебе ми знімемо з хреста,
і ти воскреснеш, Україно,
моя ти страднице свята!
“Як не любить той край…”
Як не любить той край, де вперше ти побачив
солодкий дивний світ, що ми звемо життям,
де вперше став ходить і квіткою неначе
в його теплі зростав і усміхавсь квіткам!
Як не любить той край, що дав тобі і силу,
і гострий зір очей, і розум молодий,
і далі, що тобі красу свою одкрили,
і моря голубий, розгойданий прибій…
Він радість у труді і творчих дум польоти
тобі для слави дав, як шум гаїв і рік,
як сяйво сонячне усій твоїй істоті,
як весни, що до їх тепла ти серцем звик.
З тобою він у снах і наяву з тобою,
ти разом з ним ростеш і змінюєшся з ним,
милуєшся його нетлінною красою,
бо він – твоє життя, твоя любов, твій дім.
“Рідна мова”
Вивчайте, любіть свою мову,
як світлу Вітчизну любіть,
як стягів красу малинову,
як рідного неба блакить.
Нехай в твоїм серці любові
не згасне священний вогонь,
як вперше промовлене слово
на мові народу свого.
Як сонця безсмертного коло,
що кресить у небі путі,
любіть свою мову й ніколи
її не забудьте в житті
Ми з нею відомі усюди,
усе в ній, що треба нам, є,
а хто свою мову забуде,
той серце забуде своє.
Вона, як зоря пурпурова,
що сяє з небесних висот,
і там, де звучить рідна мова,
живе український народ.
Народ наш, трудар наш і воїн,
що тьму подолав у бою.
І той лиш пошани достоїн,
хто мову шанує свою.
“Як я тебе люблю, мій краю вугляний”
Як я люблю тебе, мій краю вугляний,
твій кожний камінець, твою билину кожну,
де я пішов на бій за щастя вдаль тривожну,
що снилося мені в заграві заводській…
Коли доводиться в краях твоїх бувати,
од щастя плачу я, і плачу, і сміюсь…
Щоб сили для пісень джерельної набрати,
я серцем до землі донецької тулюсь.
Ті верби над Дінцем, що я повз них проходив,
і рейок димний дзвін, і шахти на горі,
куди біжать, біжать вагончики з заводу,
смуглява дітвора, щасливі матері…
Це там, це там, це там зростали ми й любили,
і я горджусь, що я землі моєї син,
де силу мускулів машини замінили,
щоб назавжди забув шахтар про кайла дзвін,
Щоб він злетів орлом в простори наукові,
щоб шлях пізнав до зір не тільки у піснях.
Я шлю тобі слова безмірної любові,
донецький краю мій, на твій громохкий шлях.
Цвіти, сіяй, грими! Чаруй життя красою
і прокладай нову, іще не знану путь!
В майбутнє ідучи веселою ходою,
у щасті про свого поета не забудь.
“Хто в рідному краї тепло здобуває…”
Хто в рідному краї тепло здобуває
З пластів у підземнім бою,
Хто в полі ростить все нові урожаї,
Той любить Вітчизну свою.
Хто молодість нашу і світ ясновидий
Леліє у ріднім краю,
Хто ворога серцем усім ненавидить,
Той любить Вітчизну свою.
Тому вона рідна, тому вона мила
Й миліша за інші краї.
Як мати, вона нас для щастя зростила,
Тож будем любити її!
Квітучих садів нахиляються віти…
Вона ж як весна молода!
Для неї, для неї і жити й творити
Під прапором миру й труда!
Вірші Сосюри про кохання
Не менше значення в творчості Володимира Сосюри мають вірші, присвячені коханню. Поет був тричі одружений, і його особисті драми та переживання часто відображалися у його віршах. Один із найбільш важливих моментів його життя було кохання до жінки, яке він описав у численних ліричних творах. Вірші Сосюри про кохання не лише передають інтимні переживання, але й торкаються універсальних тем.
“Так ніхто не кохав. Через тисячі літ…”
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
В’яне серце моє од щасливих очей,
що горять в тумані наді мною…
Розливається кров і по жилах тече,
ніби пахне вона лободою…
Гей, ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..
Де ви бачили більше кохання?..
Я для неї зірву Оріон золотий,
я — поет робітничої рані…
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
лиш приходить подібне кохання.
В день такий розцвітає весна на землі
І земля убирається зрання…
Дише тихо і легко в синяву вона,
простягає до зір свої руки…
В день такий на землі розцвітає весна
і тремтить од солодкої муки…
“У кроках мільйонів і крок мій звучить…”
У кроках мільйонів і крок мій звучить,
і в хорі пісень моя пісня летить,
у молотів дзвоні і молот мій б’є,
в диханні народу дихання й моє.
Мені, як і другим, жоржини цвітуть,
і сонце у небі, й майбутнього путь.
З тобою я злитий, народе, мій дім,
любов’ю палкою, диханням моїм.
“Туди, де в синім неба морі…”
Туди, де в синім неба морі
немов тремтить Чумацький Шлях,
я понесу тебе над зорі
в моїх закоханих піснях.
Любові повний до нестями,
мов непогасную свічу,
там, за далекими світами,
нову я зірку засвічу.
Вона сіятиме, жадана,
привітом дальнім крізь ефір…
То будеш ти, моя кохана,
найкраща із небесних зір!
“Бабине літо”
Літо бабине, бабине літо…
Серце чує осінні путі…
Хтось заплутав зажурені віти
в павутиння нитки золоті.
Листя слухає вітру зітхання
і згортає свої прапори.
На покірну красу умирання
сонце дивиться сумно згори…
В’януть, в’януть вуста пурпурові…
Але радість і в осені є!
В золоте павутиння любові
ти заплутала серце моє.
“Мені ти приснилась давно…”
Мені ти приснилась давно,
ввійшла ти у думи мої.
Я море люблю, бо воно
нагадує очі твої.
Розкрив я до сонця вікно
й дивлюсь крізь проміння рої…
Я небо люблю, бо воно
нагадує очі твої.
І радісні квіти весни,
коли у садах солов’ї,
люблю я фіалки — вони
нагадують очі твої.
“Коли потяг у даль загуркоче…”
Коли потяг у даль загуркоче,
пригадаються знову мені
дзвін гітари у місячні ночі,
поцілунки й жоржини сумні…
Шум акацій… Посьолок і гони…
Ми на гору йдемо через гать…
А внизу пролітають вагони,
і колеса у тьмі цокотять…
Той садок, і закохані зори,
і огні з-під опущених вій-
Од проміння і тіней узори
на дорозі й на шалі твоїй…
Твої губи — розтулена рана…
Ми хотіли й не знали — чого…
Од кохання безвольна і п’яна,
ти тулилась до серця мого…
Ой ви, ночі Донеччини сині,
і розлука, і сльози вночі-
Як у небі ключі журавлині,
одинокі й печальні ключі…
Пам’ятаю: тривожні оселі,
темні вежі на фоні заграв…
Там з тобою у сірій шинелі
біля верб я востаннє стояв.
Я казав, що вернусь безумовно,
хоч і ворог — на нашій путі…
Патронташ мій патронами повний,
тихі очі твої золоті…
Дні пройшли… Одлетіла тривога…
Лиш любов, як у серці багнет-
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.
Наче сон… Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв…
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б ,свою проміняв.
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать…
Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі…
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.
“Білі акації будуть цвісти”
Білі акації будуть цвісти
в місячні ночі жагучі,
промінь морями заллє золотий
річку, і верби, і кручі…
Будем іти ми з тобою тоді
в ніжному вітрі до рання,
вип’ю я очі твої молоді,
повні туману кохання…
Солодко плачуть в садах солов’ї,
так, як і завжди, незмінно…
В тебе і губи, і брови твої,
як у моєї Вкраїни…
Ось вона йде у вінку, як весна…
Стиснулось серце до крику…
В ньому злилися і ти, і вона
в образ єдиний навіки.
“Марії”
Якби помножити любов усіх людей,
ту, що була, що є й що потім буде,
то буде ніч. Моя ж любов — як день,
не знають ще чуття такого люди.
Якби зібрати з неба всі зірки
і всі сонця з усіх небес на світі, —
моя любов горітиме яркіш
за всі сонця, на тисячі століттів.
Якби зірвать квітки з усіх планет,
що вітер їх під зорями колише, —
моя любов пахтітиме міцніше
над квіти всі, крізь років вічний лет.
Якби зібрать красунь усіх віків,
повз мене хай ідуть вони без краю, —
Марії я на них не проміняю,
ні одній з них не вклониться мій спів.
Хай очі їх зіллються в зір один,
і в серце зір цей буде хай світити, —
зачарувать мене не зможе він —
твоїх очей йому не замінити.
З яких зірок злетіла ти сюди,
така ясна, що спів про тебе лине?
Світи ж мені, світи мені завжди,
над зорі всі, зоря моя єдина!
Вірші Сосюри для дітей
Вірші Сосюри для дітей – це особливий світ, в якому поет з ніжністю і теплом передає красу навколишнього світу, емоції і почуття. Його твори сповнені любов’ю до природи, рідної землі.
“Дівчина”
Ногі босії,
стерні коляться,
русі коси їй
комсомоляться.
Як пожар, її
личко міниться,
очі карії
україняться.
“Літо”
Ходить літо берегами
в шумі яворів,
і замовкнув над полями
журавлиний спів.
В хвиль блакитнім прудководді
сонце порина…
і в барвистім хороводі
одцвіла весна.
Тане хмарка кучерява
в небі голубім.
Мліє день, і мліють трави
в лузі запашнім.
Але труд забув про втому,
про квіток печаль,
і у полі золотому
дзвонить гостра сталь.
Суне силою своєю,
як грози потік,
і прощаються з землею
колоски навік…
Та ніхто із них не знає,
що в хвилини злі
з їх печалі виростає
радість на землі.
“Місяченько”
Не шуміть ви, осокори,
Щоб синок вас не почув.
Довго бігав він надворі,
Натомився і заснув.
Місяченьку, чародію,
Не жартуй крізь вікна з ним,
Не лягай йому на вії
Ти промінням голубим.
“Проміння грає на столі”
Проміння грає на столі,
у дзеркалі, на квітах,
тремтить у пташки на крилі,
в садах, росою вмитих.
День в’яже сонячні снопи
і кличе в даль, за річку…
Маленькі губки кажуть: “Спи!” —
й цілують лялю в щічку.
Сном блакитним заснули поля,
і долини, і гори, й діброви.
Одягла білу шубу земля,
білу шубу зимову.
Одлетіли давно журавлі
У південні країни з журбою,
і заснуло зерно у землі,
щоб проснутись весною,
коли очі закриють поля,
затремтять і тополі, і клени,
й скине білую шубу земля
і одягне зелену.
“Україна”
Дзвін шабель, пісні, походи,
воля соколина,
тихі зорі, ясні води —
моя Україна.
Синь гаїв, поля, світання,
пісня солов’їна,
ніжний шепіт і зітхання —
моя Україна.
І в очах твоїх, кохана,
міниться і лине
сонцем щастя осіянна
моя Україна.
“Гей, рум’яні мої небокраї”
Гей, рум’яні мої небокраї,
ви, міста, гомінливі кругом!
По країні весна пролітає
і шумить журавлиним крилом.
Пролітає над полем, над гаєм,
сипле квіти з ясного чола.
їй у відповідь серце співає,
стільки в ньому і світла, й тепла!
Вся вона, як усмішка дитини,
як усмішка дитини у сні…
І пливуть, як веселки, години,
і вітання, й музика, й пісні.
Хай сніги простяглися безкраї,
сиві хмари закрили блакить,-
по країні весна пролітає
і крилом журавлиним шумить.
“Люблю весну, та хто її не любить”
Люблю весну, та хто її не любить,
Коли життя цвіте, як пишний сад.
І, мов у сні, шепочуть листя губи,
І квіти шлють солодкий аромат.
Люблю весну, коли плюскочуть ріки,
Коли рида од щастя соловей
І заглядає сонце під повіки
У тишині задуманих алей…
Люблю, коли блукає місяць в травах,
Хатини білить променем своїм
І п’є тепло ночей ласкавих,
А на лугах пливе туманів дим…
Весна вдягла у зелень віти в дуба,
Уже курличуть в небі журавлі.
Люблю весну, та хто її не любить
На цій чудесній, радісній землі!
Володимир Сосюра залишив по собі великий спадок поезії, яка не втрачає актуальності й сьогодні. Вірші Сосюри – це не тільки поетичні шедеври, а й цінні уроки про любов до своєї землі, рідного краю та людей. Його творчість є джерелом натхнення для багатьох поколінь, і вона ще довго житиме в серцях читачів.
