Ім’я ліванського ченця Шарбеля Махлуфа сьогодні знають далеко за межами його батьківщини. До нього звертаються у важкій хворобі, у тривозі за рідних, у хвилинах, коли лікарі вже не дають обіцянок. Його життя було тихим і прихованим від людських очей, а слава прийшла вже після упокоєння. Розповідаємо, ким він був за життя і чому його називають чудотворцем.

Хто такий святий Шарбель і що відомо про маронітську традицію
Шарбель Махлуф жив у 1828–1898 роках у Лівані. Він був ченцем, священником і довгі роки — самітником у гірському скиті. Католицька Церква зарахувала його до лику святих, а віряни в усьому світі шанують його як чудотворця. До нього моляться про зцілення душі й тіла.
Щоб зрозуміти його шлях, варто знати, хто такі мароніти. Це східні християни Лівану. Вони моляться за давнім східним обрядом, своєю давньою мовою, мають свої звичаї. Водночас вони перебувають у повній єдності з Католицькою Церквою і визнають Папу Римського. Тому святий Шарбель — це святий саме Католицької Церкви, хоча його коріння східне.
За життя він не шукав слави. Він обрав тишу, послух наставникам і просте життя в праці. Саме це поєднання — глибока молитва, смирення і любов до Бога — стало його головною ознакою для вірян.
Життєпис Юсефа Махлуфа: дитинство та шлях до чернецтва
У миру святого звали Юсеф Антун Махлуф. Він народився у травні 1828 року в гірському селі Бекаа-Кафра на півночі Лівану. Його батьки, Антун Заарур Махлуф та Бріджітта Чідіак, були бідними селянами, але людьми щирої віри. Батько рано помер, тож хлопчика виховували мати й вітчим.
Юсеф з дитинства тягнувся до тиші та молитви. Він пас худобу в горах, любив залишатися на самоті, багато працював. Рідні бачили в ньому серйозність не за віком. Поклик до чернечого життя зрів у ньому тихо, але твердо.
У 1851 році він таємно від родини пішов до монастиря Мейфукської Богородиці. Там розпочався його послух. Нове ім’я — Шарбель — він прийняв на честь давнього мученика Антіохійської Церкви II століття. У 1853 році він склав чернечі обітниці, а в 1859 році став священником. Відтоді все його життя належало молитві й служінню.
Подвиг самітництва у скиті святих Петра і Павла
Після висвячення отець Шарбель довго жив і служив у монастирі святого Марона в Аннайї. Він сповідав, служив Літургію, працював на землі разом з братією. Настоятелі бачили його слухняність і суворе життя.
У 1875 році він отримав дозвіл перейти до гірського скиту святих Петра і Павла неподалік Аннайї. Там він провів 23 роки. Це були роки суворого посту, важкої праці на виноградниках, холоду взимку і спеки влітку. Головним його заняттям була безперервна молитва, вдень і вночі.
Самітництво отця Шарбеля не було втечею від людей. Він не зневірився у світі і не сховався від нього. Своєю тишею він служив людям інакше — невпинно молився до Бога за все людство, за хворих, грішних і стражденних.
16 грудня 1898 року під час звершення Святої Літургії з ним стався удар, йому відібрало мову і руку. Він прожив ще вісім днів у стражданнях і молитві. Упокоївся отець Шарбель 24 грудня 1898 року, у надвечір’я Різдва Христового, у віці 70 років.
Чудеса, нетлінність мощей та зцілення за молитвами святого
Після поховання в Аннайї люди почали помічати дивне світло над могилою отця Шарбеля. За свідченнями ченців, воно з’являлося протягом 45 днів. Чутки про це розійшлися горами. Церковна влада дозволила перенести останки.
Коли могилу відкрили, тіло виявилося нетлінним і гнучким. Воно виділяло рідину, яку віряни називають сукровицею або олією. Це явище тривало довго і засвідчене багатьма очевидцями. Мощі перенесли до монастирського храму.
Згодом за молитвами до святого Шарбеля почали фіксувати зцілення. Люди свідчили про одужання від тяжких хвороб, паралічу, втрати зору. Ватикан вивчав ці випадки за участю лікарів. Задокументовані тисячі таких свідчень. Церква вчить просто: зцілює Сам Бог за вірою людини, а святий Шарбель є її молитовним заступником перед Ним.
Як звертатися до святого Шарбеля та традиція освяченої олії
Молитва до святого — це не розмова з чарівником. Це прохання, щоб святий помолився за вас перед Господом. Так мати просить сина помолитися за хворого батька. Ви звертаєтеся до отця Шарбеля у душевному болі чи тілесній недузі й довіряєте відповідь Богові.
З Аннайї паломники привозять освячену олію святого Шарбеля. Її освячують у монастирі біля мощей. Люди з вірою і знаком хреста помазують нею хворе місце. Це знак довіри до Бога, а не ліки в медичному сенсі. Олія без молитви і покаяння не має сенсу. Духовна підготовка зазвичай містить таке:
- щира особиста молитва, дев’ятниця, покаяння та сповідь;
- помазання хворого місця освяченою олією зі знаком святого хреста;
- примирення з ближніми та прийняття Святих Таїнств;
- покладання надії на Божу волю та Його милосердя.
Добре поєднати молитву з конкретним кроком. Помиріться з тим, з ким давно у сварці. Прийдіть до сповіді й Причастя. Попросіть священника помолитися за вас. І навіть чекаючи одужання, прийміть Божу волю зі спокоєм.

Канонізація, дні церковної пам’яті та місця паломництва
Церковне прославлення отця Шарбеля відбулося вже у XX столітті. Папа Павло VI беатифікував його у 1965 році під час закриття Другого Ватиканського собору. А 9 жовтня 1977 року той самий Папа урочисто канонізував його в Римі. Папа назвав ліванського самітника одним із найбільших святих свого часу.
| Дата / Період | Подія в житті святого | Пам’ятне місце (локація) |
|---|---|---|
| Травень 1828 року | Народження Юсефа Антуна Махлуфа | Село Бекаа-Кафра (Ліван) |
| 1851–1853 роки | Вступ до монастиря та складання чернечих обітниць | Монастир Мейфукської Богородиці |
| 1875–1898 роки | Подвиг суворого самітництва у скиті | Скит святих Петра і Павла поблизу Аннайї |
| 24 грудня 1898 року | Упокоєння та поховання (згодом — місце мощей) | Монастир святого Марона в Аннайї (Annaya) |
| 9 жовтня 1977 року | Урочиста канонізація Папою Павлом VI | Ватикан (Рим) |
Вшановують святого у різні дні. У загальнокатолицькому календарі — 24 липня. У східній традиції — у третю неділю липня, а також 24 грудня, у день його упокоєння. В Україні святий Шарбель теж глибоко шанований. У храмах УГКЦ та РКЦ є його ікони, служаться молебні, а в деяких парафіях зберігаються частинки мощей для поклоніння вірян.

