Вишитий рушник та вишиванка — це справжні символи української культури, традицій та духовності, які є важливими елементами багатьох обрядів і свят. У них відображена історія, любов до рідної землі та мудрість поколінь. Тому не дивно, що вони слугують джерелом натхнення для багатьох поетів, які у своїх віршах оспівують їх красу, значення та неповторність. У цій статті зібрали найкращі вірші про український рушник та вишиванку.
Відомі вірші про українську вишиванку та вишиті рушники
У творчості багатьох українських поетів можна знайти вірш про рушник оберіг та вишиванку. Зокрема вірш про вишиванку є у Ліни Костенко для дітей, а також серед робіт Андрія Малишка, Дмитра Павличка, Василя Симоненка, Надії Красоткіної. Ось деякі найкращі віршики про рушник та вишиванку.
Дмитро Павличко — Два кольори
Як я малим збирався навесні
Піти у світ незнаними шляхами,
Сорочку мати вишила мені
Червоними і чорними нитками.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мене водило в безвісті життя,
Та я вертався на свої пороги,
Переплелись, як мамине шиття,
Мої сумні і радісні дороги.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Мені війнула в очі сивина,
Та я нічого не везу додому,
Лиш горточок старого полотна
І вишите моє життя на ньому.
Два кольори мої, два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба,
Два кольори мої, два кольори:
Червоне — то любов, а чорне — то журба.
Андрій Малишко — Пісня про рушник
Рідна мати моя, ти ночей не доспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Василь Симоненко — Вишивальниці
Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,
Простели до сонця вишивку-маніжку,
Щоб по тій доріжці з лебедями-снами
Плавати по щастя білими човнами.
Григорій Булах – Україно моя вишиванко
Україно моя вишиванко
Ти мій біль, моя мука і доля;
Я без тебе як день без світанку,
Я без тебе, як жайвір без поля!
Вишиванко моя, вишиванко,
Смерекова вишнева жага,
Ти далеких Карпат полонянка,
Ти Дніпра мов хвиля жива;
Я по світу іду в вишиванці
Аж дивуються ген журавлі,
Хай встрічають в веселій багрянці.
Україна іде по землі.
Україно моя вишиванко
Ти тернова моя голубінь,
Хай святиться навік світлий ранок
І серпневого дня височінь.
Микола Сом — З вечора тривожного аж до ранку
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
Чорну та червоную нитку клала.
Ой та чорна ниточка — то страждання,
А червона ниточка — то кохання.
Тому чорна ниточка часто рвалась,
А червона ниточка легко слалась.
Як піду я ввечері на гулянку,
Подарую милому вишиванку.
Бери, мій соколику, і не сердься,
Будеш ти носить її коло серця.
З вечора тривожного аж до ранку
Вишивала дівчина вишиванку.
Вишивала дівчина, вишивала,
В тую вишиваночку душу вклала.
Лель-Анатолій Загрудний — Вишиванка – поема життя
Вишиванка — поема життя,
Закодована вічність в узорах.
Їй ніколи нема забуття:
Геній Роду не стерти на порох!
Ми первинні, як сонце й вода.
Колисала нас люля жар-птиці.
Україно, ти знов молода —
Невичерпна духовна криниця.
Ми збагнули віків таїну,
Усвідомили мудрість відкриту:
І Трипілля святу сивину,
І космічні набутки для світу.
В колі Розуму, Правди й Добра
Воскресатиме квітами вдячність.
Возвеличувать Рідне пора —
Заповідану предками святість!
Дмитро Чередниченко — Рушник
Я в садочку сиділа,
Рушник вишивала.
Мені ружа світила,
Мені шить помагала.
Сюди-туди голка,
Сюди-туди нитка,
Отут буде листя,
Отут буде квітка.
Я в садочку сиділа,
Рушник вишивала.
А півні мені піли,
Мені шить помагали.
Сюди-туди голка,
Сюди-туди нитка,
Отут буде гребінь,
А отут борідка.
Я в садочку сиділа,
Рушник вишивала.
Вгорі вишня висіла,
Мені шить помагала.
Сюди-туди голка,
Сюди-туди нитка,
Отут буде хвостик,
А отут ягідка.
Як зацвів мій рушник,
Заспівав мій рушник,
Вишні очі вбирають,
А я в боки та співаю:
Сюди-туди голка,
Сюди-туди нитка.
Як рушник повішу,
Хата буде квітка.
Валентина Ткаченко – Ви б побачили узори
Ви б побачили узори
Вишиває мама як!
Колоски, та сині зорі,
Виноград, рожевий мак.
Ось відрізала тканину,
Голку вибрала тонку.
Мама каже: «Скатертину
Хочу вишить дитсадку…»
І виводить сині сливи,
Ніби справжні, хоч зірви!
То листки, то груші — гливи,
Смужки свіжої трави.
Срібна голка так і сяє…
Я дивлюсь — не надивлюсь.
Я нитки в клубок мотаю,
Вишивати теж учусь!
Надія Красоткіна Вірші про вишиванку
Учись, дитино, гарно вишивати —
Це творчість і поезія душі.
У вишивці закладено багато…
Від неї відцуратись не спіши.
У ній краса, билина, дума й казка,
В ній подих вітру, шепіт квітів й трав,
Любов, турбота, ніжність мами, ласка,
Чарівність й диво сонячних заграв.
Учись, дитино, гарно вишивати,
У вишиваночку вдягнеш колись дитя
І будеш колискової співати.
Усе повториться, таке воно — життя.
***
Мене матуся вчила вишивати
Узори й квіточки на полотні.
Традиції навчала пам’ятати
Й пісні народні — світлі і ясні.
І рідну мову ніжну, солов’їну,
І жарти, й думи, чарівні казки.
Любити вчила рідну Україну,
Її ліси, поля, красу, стежки.
Любов до всього дітям закладала,
В красу довкілля змалечку вела.
Й мені рушник на щастя вишивала,
Й на добру долю у житті дала.
Подарувала ще сорочку-вишиванку,
Щоб оберегом стала на путі.
І це зі мною буде до останку,
Це найдорожче у моїм житті.
В чому особливість українських віршів про вишитий рушник та вишиванку
Українська вишиванка та рушник — це не просто витвори рук, а духовні обереги, що мають глибоке символічне значення. У віршах українських поетів вони зображені як носії материнської любові, народної мудрості та культурної спадщини. Завдяки віршам про рушничок та вишиванку українські цінності живуть у серцях людей і залишаються актуальними в усі часи.
