Березовий листочок
Іще не сніг і навіть ще не іній,
Ще чути в полі голос череди.
Здригнувся заєць — ліс такий осінній,
Куди не ступиш, все щось шарудить!
Чи, може, це спинається грибочок?
Чи, може, це скрадається хижак?
То пролетить березовий листочок,
То пробіжить невидимий їжак…
(Ліна Костенко)
Все навколо зеленіє…
Все навколо зеленіє,
Річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє
І з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
Коли все живе, цвіте,
Скрізь дзвенять пташки крилаті,
Сяє сонце золоте!
«Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
Я і сам не підійду».
(Олександр Олесь)
Хмаринка
Запнувшись в блакитну хустинку,
По небу пливла хмаринка.
Та раптом зірвався вітер —
Нема їй куди подітись.
Зірвала мерщій хустинку —
Закапали з неї краплинки.
Так хмарка од вітру тікала,
Землю дощиком поливала.
(Тетяна Полубко)
На зеленому горбочку
На зеленому горбочку,
У вишневому садочку,
Притулилася хатинка,
Мов маленькая дитинка
Стиха вийшла виглядати,
Чи не вийде її мати.
І до білої хатинки,
Немов мати до дитинки,
Вийшло сонце, засвітило
І хатинку звеселило.
(Леся Українка)
Краса природи — справжнє диво
Краса природи — справжнє диво.
Все неповторне і живе.
Де не поглянь, скрізь так красиво:
По небу сонечко пливе,
Навколо височіють гори,
Між горами дзюрчить вода.
А ліс зелений, наче море,
І всюди казка ожива!
(Надія Красоткіна)
Берізонька
Берізонько, берізонько,
Ти, мавко лісова,
Зелені твої кіски
Вітрисько розвіва.
Стоїш ти при дорозі
У травах і кущах,
І білі свої ноги
Все миєш на дощах.
Прошу вас, із берези
Ви соку не точіть,
Ви краще їй сестричку
Зелену посадіть.
Ви краще їй шпаківню
Поставте на гілках,
Щоб прилітав до неї
Друг лісу, добрий птах!
(Любов Забашта)
Дощик
В білу хмарку, ніби в кошик,
Цілий день збирався дощик.
Потім вітерець у ліс
Дощик в кошику поніс.
Та коли летів над полем,
Зачепився за тополю,
Перекинув хмарку-кошик
І на поле випав дощик…
Пораділи і зайчата,
І хлоп’ята, і дівчата,
Пораділи й добрі люди —
Урожай чудовим буде!
(Анатолій Костецький)
Кожна пора у природі красива
Кожна пора у природі красива,
Криється в ній щось ліричне.
Будь то зима із туманами сива,
Осінь п’янка, поетична.
Літо веселе і щире, й привітне
Вабить, до озера кличе.
Луг, наче казка, метеликом квітне,
Чайка над морем кигиче.
Ну, а весна! Що є краще у світі!
Трепетна, ніжна і ясна!
Сонце так щиро, так молодо світить,
І на душі так прекрасно!
(Надія Красоткіна)
Туман над річкою розлився
Туман над річкою розлився,
Понад лугами вдаль поплив.
Зірками вечір засвітився,
І таємничий світ ожив.
Чарівна ніч шепоче казку,
А сонце розвидняє день,
Дарує нам тепло та ласку
І тисячі нових пісень.
Пелюстки розкривають квіти
І соловейко п’є росу.
Ми серед цього дива, діти,
Учімось бачити красу.
(Надія Красоткіна)
Гаї шумлять
Гаї шумлять —
Я слухаю.
Хмарки біжать —
Милуюся.
Милуюся-дивуюся,
Чого душі моїй
Так весело.
Гей, дзвін гуде —
Із далеку.
Думки пряде —
Над нивами.
Над нивами-приливами,
Купаючи мене,
Мов ластівку.
Я йду. Іду —
Зворушений.
Когось все жду —
Співаючи.
Співаючи-кохаючи
Під тихий шепіт трав
Голублячий.
Щось мріє гай —
Над річкою.
Ген неба край —
Як золото.
Мов золото — поколото,
Горить-тремтить ріка,
Як музика.
(Павло Тичина)
Чародійне слово
Хлоп’я у полі стежкою прошкує.
Метелик білий в маки залетів.
Чорненький котик в снопиках мишкує,
Вони такі під сонцем золоті!
Він ловить шурхіт, шелест, шарудіння,
Хапає снопик лапками двома.
А миша знає слово чародійне,
І він її ніколи не спійма.
(Ліна Костенко)
Крилате насіння
Кружляє над нами
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Це клени високі
Із рідної гілки
Синів проводжають
В далеку мандрівку.
І згадують сумно
Дерева бувалі:
Колись і вони
Над землею літали!
«Ми знову знялись би,
Як наше насіння,
Та роки не ті,
І тримає коріння…»
Кружляє у небі
Насіння крилате,
Радіє насіння,
Що вміє літати.
Одна насінина
З кленової крони
Довірливо сіла
Мені на долоню.
І каже: « Я довго
Блукала над містом,
Але на асфальт
Не наважилась сісти.
Благаю, мій друже,
Якщо це не важко,
Візьми й посади мене
В землю, будь ласка.
Я виросту кленом
У нашому краї
І шумом зеленим
Тебе привітаю».
(Анатолій Качан)
Маки польові
Недалеко, біля хати,
Червоніють дикі маки.
Там – метелики літають,
Бджоленята – пил збирають.
Маківки свої голівки,
Підняли аж до хмаринки.
Дощик маки покропив
Тай додолу похилив.
Вийшло ясне сонечко,
Тай зігріло – полечко.
І червоним килимком,
Вкрило – лан кругом.
Ой, маківки – маківочки,
Дикі голівоньки.
Розквітайте, ще пишніше,
Щоб було, всім веселіше!
Калина
На моїм подвір’ї,
Зацвіла – калина.
І висока і широка,
Білим цвітом – вкрита!
Прилетіли – осенята,
На духмяний квіт,
В лапки меду назбирали,
Й подалися – в білий світ!
Прийшло – тепле літечко.
Та й зігріло все подвір’ячко.
І моя – калинонька,
Вкрилась – ягодинками.
Взимку, снігурі поприлітали.
І червоні ягідки – весело клювали.
Довго на кущі сиділи
Потім дзвінко – дзвінко –полетіли!
Милування квітами
Є багато квіточок,
Як на небі зірочок.
Кожна з них красива,
І по – своєму – вродлива.
Дуже квіти, я люблю,
Кожен рік, я їх саджу.
Коли важко на душі,
То, милуюсь, як завжди.
Ніжними й красивими,
Квіточками – різними.
Розквітайте, мої квіти!
Від весни і до зими!
І чаруйте ароматом,
Усіх – навкруги!
Зима
Як не любити зими сніжно-синьої
на Україні моїй,
саду старого в пухнастому інеї,
сивих, веселих завій?
Як не любити весни многошумної,
меду пахучих суцвіть,
як не любити роботи розумної,
праці, що дух веселить?
(Максим Рильський)
Третє квітня! Не повірите — зима!
Третє квітня! Не повірите — зима!
Вийшла в двір і здивувалася сама!
Замість усмішок квіткових — сніг лежить…
Ось така-то у природі дивна мить!
В квіточок усіх під снігом голова,
Що завгодно у природі цій бува.
Замість того, щоб зимою снігу йти,
Він рішив нас всіх весною замести.
І замів. Упав на квіти й на траву,
І на землю, й на росиночку живу…
Цілу ніч крутила віхола й мела,
Та з весною перемовин не вела,
Засипала густо снігом всі поля,
А на ранок стала білою земля.
Та з обіду добре сонце припекло
І усе це біле диво потекло.
І голівки гарні квіти підняли,
Заіскрилися на сонці, ожили.
І почулися пташині голоси,
А на листі — тільки крапельки роси.
Ось такі у нас трапляються дива…
Що завгодно у природі цій бува…
(Надія Красоткіна)
Благодатний, довгожданий
Благодатний, довгожданий,
Дивним сяйвом осіянний,
Золотий вечірній гість
Впав бадьоро, свіжо, дзвінко
На закурені будинки
Зголоднілих передмість.
Відкривай гарячі груди,
Мати земле! Дощ остудить,
Оживить і запліднить,-
І пшеницею й ячменем
Буйним повівом зеленим
Білі села звеселить.
(М. Рильський)
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Дощ полив, і день такий полив’яний.
Все блищить, і люди як нові.
Лиш дідок старесенький, кропив’яний,
блискавки визбирує в траві.
Струшується сад, як парасолька.
Мокрі ниви, і порожній шлях…
Ген корів розсипана квасолька
доганяє хмари у полях.
(Л. Костенко)
Садок вишневий коло хати,
Садок вишневий коло хати,
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають ідучи дівчата,
А матері вечерять ждуть.
Сім’я вечеря коло хати,
Вечірня зіронька встає.
Дочка вечерять подає,
А мати хоче научати,
Так соловейко не дає.
Поклала мати коло хати
Маленьких діточок своїх;
Сама заснула коло їх.
Затихло все, тілько дівчата
Та соловейко не затих.
(Т. Шевченко)
Ще навколо біло-біло,
Ще навколо біло-біло,
Та вже сонечко пригріло.
І з-під стріхи: капу-капу! —
Прямо цуцику на лапу.
Цуцик носа підставляє,
Цуцик хвостиком виляє:
Він радіє довгожданим
Першим крапелькам весняним
(Г. Бойко)
Все навколо зеленіє, річка ллється і шумить
Все навколо зеленіє, річка ллється і шумить.
Тихо, тихо вітер віє і з травою гомонить.
Як тут всидіти у хаті,
коли все живе, цвіте,
скрізь дзвенять пташки крилаті,
сяє сонце золоте…
«Швидше, мамо, черевички!
Глянь, як весело в саду!
Ти не бійся — до кринички
я і сам не підійду».
(О. Олесь)
Біла хмара в синій блузі
Біла хмара в синій блузі
Низько-низько так висить:
Що там робиться на лузі?
Може, квіточки полить?
Може, вже засохли віти?
Травам нічого попить?
Будуть верби зеленіти,
Ось лиш дощик прилетить.
(Л. Новикова)
Я люблю веселий ранок
Я люблю веселий ранок
холоднючої зими,
як на двір, на стіни, ґанок
і на шлях за ворітьми
упаде із неба промінь,
дим пов’ється з димарів,
на току підніме гомін
зграя галок і граків.
Сніг ясним кришталем блище,
лютий холод допіка,
сонце вгору плине вище,
та не гріє здалека…
(Я. Щоголів)
Якось я спитала у Весни
Якось я спитала у Весни:
— Ти чому приходиш, поясни?
І Весна мені сказала прямо:
— Поспішаю я на свято Мами!
Поспішають квіти проростати,
поспішають журавлі вертати,
поспішає сонечко теплішать,
поспішають дітки розумнішать.
В Африці далекій, пам’ятаю,
говорив мені Премудрий Слон,
що якби на світі мам не стало,
то й Весни на світі не було!
Ще казав:—Ви помічали, може,
кожна мама із Весною схожа! —
І відкрив мені він таємницю,
що Весна із Мамою — сестриці.
(І. Жиленко)
Не бував ти у наших краях
Не бував ти у наших краях!
Там же небо — блакитні простори…
Там степи, там могили, як гори.
А веснянії ночі в гаях!..
Ах, хіба ж ти, хіба ти це знаєш,
Коли сам весь тремтиш, весь смієшся, ридаєш,
Серце б’ється і б’ється в грудях…
Не бував ти у наших краях.
Не бував ти у наших краях,
Бо відтіль не таким би вернувся!
Чув про степ, що ген-ген простягнувся? —
Єсть там люди — й зросли у степах,
Що не люблять, не вміють ридати.
Що не можуть без пісні і нивки зорати!
Тебе ж завжди я бачу в сльозах… —
Не бував ти у наших краях.
(П. Тичина)
