Михайль Семенко — знакова постать української літератури початку XX століття. Його творчість розширює межі традиційного сприйняття поезії, адже Семенко є засновником і найяскравішим представником українського футуризму. Його вірші — це поєднання новаторських форм, глибоких емоцій і відданості національній ідеї. У цій статті розглянемо біографію митця та 10 його найзворушливіших поезій.
Хто такий Михайль Семенко
Михайль Семенко народився 31 грудня 1892 року в селі Кибинці на Полтавщині. Його дитинство пройшло у творчій атмосфері. Мати, Марія Проскурівна, була письменницею, яка активно заохочувала дітей до навчання та мистецтва. У 1914 році він видав першу збірку віршів «Prelude», що заклала основи його футуристичних експериментів.
Михайль Семенко був ініціатором багатьох літературних об’єднань, таких як «Аспанфут» та «Нова Генерація», які стали осередками українського футуризму. Його творчість нерідко викликала суперечки, адже Семенко свідомо порушував традиційні норми поезії, прагнучи створити нову мову мистецтва. Наприклад, писав Михайль Семенко вірші з рядками на кшталт «бі бо бу», «автомобілібілі», «кохать кахикать».
У 1937 році Михайля Семенка було звинувачено у шпигунстві та розстріляно. Попри це його поезія продовжує жити, залишаючись джерелом натхнення для сучасних читачів.
Михайль Семенко найкращі вірші
Михайль Семенко — це поет-новатор, чия творчість змінила обличчя української літератури. Писав Михайль Семенко вірші про кохання, природу й власні переживання.
Місто (“Осте сте…”)
Осте сте
бі бо
бу
візники — люди
трамваї — люди
автомобілібілі
бігорух рухобіги
рухливобіги
berceus* кару
селі
елі
лілі
пути велетні
диму сталь
палять
пах
пахка
пахітоска
дим синій
чорний ди
м
пускають
бензин
чаду благать
кохать кахикать
життєдать
життєрух
життєбе-
нзин
авто
трам.
Михайль Семенко вірш «Автопортрет»
ХАЙЛЬ СЕМЕ НКОМИ
ИХАЙЛЬ КОХАЙЛЬ АЛЬСЕ КОМИХ
ИХАЙ МЕСЕН МИХСЕ ОХАЙ
МХ ЙЛЬ КМС МНК МИХ МИХ
СЕМЕНКО ЕНКО НКО МИХАЙЛЬ
СЕМЕНКО МИХ МИХАЙЛЬСЕ МЕНКО
О СЕМЕНКО МИХАЙЛЬ!
О, МИХАЙЛЬ СЕМЕНКО!
Михайль Семенко вірш «Сьогодні»
Я сьогодні курю і курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смутний я сьогодні
смертельно смутний
Бо люблю її коси
Вечір притих зачарований місяцем сонним
Де самотить наш парк
Я сьогодні не там ах я хочу у парк
Хочу бути розмовним
Але буду мовчать поки прийде четвер
Кілька стоскнених день
Бо не можу ж я перший — який зараз день
Місяць вечір завмер
За одною — одна — я курю папіроси
Я сьогодні смутний
Я сьогодні смертельно смертельно смутний
Я люблю її коси.
Михайль Семенко вірш про мох («Перста твої…»)
Перста твої
Мої:
Я їх цілував.
Ноги твої
Мої.
Я їх пестив.
Між твоїх стеген
Мох.
Тіло твоє
Моє.
Воно тремтіло.
Ти –
Моя:
Ти віддалась.
Сон
Вона живе і досі невже і я живу
Я бачив її коси фіалки рву.
Десь у рові зеленім і її рука
Лежить у мене на плечі легка легка
Сонний туман випростувавсь навколо
А в далині десь місто спить
з відкритими очима
Навколо все поснуло застигло захололо
І ми самі без човна і не з ними
Такий неясний сон чом річка а не зала
Чом ласка не прокльон і хусткою махала
І досі чую я тремтить її рука
У мене на плечі легка легка легка
Кохана.
Тіні забуті
Хмари над лісом пливуть в далину,
Вітер свистить свою пісню сумну.
Чую в тій бучі забуті слова,
Часу далекого мла вікова.
В річці над лісом тим плесо чорніє.
Млин розвалився, в воді сутеніє.
Чую я пісню — тужне голосіння,
Скрізь розлилося таємне зомління.
Що то за тіні? В час опівночі
В небі я бачу заплакані очі.
Хмарами котяться хвилі бліді,
Морщаться кола у темній воді.
Серце рветься…
Лягає сум і серце б’ється,
Згадаю як літа старі.
Пусти — і зразу понесеться,
Куди — не знаю, а мерщій
В глибоке небо серце рветься,
В широкий молиться простір.
Сосни
Є щось журливе в колиханні сосен
У дзвоннім шепоті похмурих верховіть
Блакитить небо в душу шле привіт
А на душі у мене ніч а на душі у мене осінь
Вслухаюсь в плескіт я у музику дерев
Що в небо простяглись так струнно
Вони вбирають все локомотиву рев
І божий глас відгукують безшумно
Є щось журливе в сосен колиханні
Щось безнадійне шепіт верховіть
Ах я сумую тут і небу шлю привіт
Ми нещасливі боре у коханні.
Море моєї душі
В темную ніч я до моря душі
прислухаюсь.
Море мовчить, мороком вкрите,
урвища сплять у тиші.
Я вдивляюсь.
Серце серпанком зловісним облите,
Бачу примари.
В тиші морській бліді їх хвилі пливуть,
котяться німо бурунами.
Привид чи хмари?
Старшно в мовчанні. Духів женуть
над нами.
Море мовчить, млою облите,
урвища сплять у тиші.
В темную ніч, всю примарами вкриту,
я вдивляюсь.
Вслухаюсь
у море моєї душі.
Замір
Блискучих слів я б міг сказать багато
І виявить палкого почуття
Але вогнем шукань я запалився брате
Шукаю квінтесенцію модерного життя
Схопить момент переходу
Схопить момент історії
Щоб перекинуть міст в епоху аеро
Прозріть у світ де сни прекраснохорі
Чюрльоніса і Врубеля Сезанна і Гуро.
Творчість Михайля Семенка вчить нас не боятися змінювати світ, шукати нові форми самовираження та сміливо йти вперед, навіть коли це здається неможливим. Михайль Семенко — це голос свого часу, який продовжує звучати крізь десятиліття.
