Максим Кривцов, відомий під псевдонімом «Далі», — це український поет, фотограф і воїн, який загинув, захищаючи Україну. У своїй творчості він відображав глибокі переживання війни, любов до Батьківщини та складні людські почуття. У цій статті розповідаємо про життя українського захисника й поета, та наводимо його найзворушливіші вірші.
Хто такий Максим Кривцов
Максим Кривцов народився 22 січня 1990 року в Рівному. З підліткового віку писав вірші. Його твори друкували у збірках «Книга Love 2.0. Любов і війна», «Там, де вдома: 112 віршів про любов та війну», «Колискова 21-го століття Vol. 1: що тебе заколисує?».
Під час Революції Гідності Максим брав активну участь у протестах, а у 2014 році добровольцем пішов на фронт, захищаючи Україну в складі 5-го батальйону ДУК «Правий сектор». Позивний взяв собі «Далі». «Тоді відрощував вуса, щоб накручувати, як у Сальвадора Далі. Так позивний сам напросився, як відмінник до дошки», — пояснював Максим в інтерв’ю.
Після демобілізації він продовжив активістську діяльність, зокрема як контент-менеджер Центру реадаптації та реабілітації учасників АТО та ООС «ЯРМІЗ», копірайтер у благодійній організації «Veteran Hub» та фотограф й ментор проєкту для дітей «Строкаті єноти».
З початком повномасштабного вторгнення Максим знову став на захист Батьківщини й служив кулеметником у Силах спеціальних операцій. Воював на Київщині, Харківщині, Херсонщині, Луганщині й Донеччині.
У грудні 2023-го вийшла перша поетична збірка Максима Кривцова «Вірші з бійниці», в якій окрім віршів розміщені також світлини його авторства. Збірку визнали однією з найкращих українських книжок 2023 року за версією українського ПЕН.
7 січня 2024 року Максим Кривцов загинув під час бойових дій на Харківщині. Його пам’ять вшанували численними нагородами та відзнаками, а також перейменуванням вулиць і установ на його честь. На фронті Максим почав писати роман, проте, на жаль, не встиг його закінчити.
Вірші Максима Кривцова
Найчастіше писав Максим Кривцов вірші про війну. Вони передають складні емоції та думки, з якими стикаються українці в цей непростий час.
***
Моя голова котиться від посадки до посадки
як перекотиполе
чи мʼяч
мої руки відірвані
проростуть фіалками навесні
мої ноги
розтягнуть собаки та коти
моя кров
вифарбує світ у новий червоний
Pantone людська кров
мої кістки
втягнуться в землю
утворять каркас
мій прострелений автомат
заржавіє
бідненький
мої змінні речі та екіпу
передадуть новобранцям
та скоріше б уже весна
щоб нарешті
розквітнути
фіалкою.
***
Хто б міг подумати
шість років війни
хіба я міг знати
коли в дитинстві збирав стиглі яблука
на кінці серпня.
Хто б міг подумати
я блукав разом з другом по промзоні міста
збираючи метал
залишки запчастин на дорозі
30 копійок за кілограм
та ще й обважують
щоб купити трохи Південної ночі та пограти в Халф-Лайф
а тепер я збираю в посадці
залишки хлопців
людей
наче і виглядає як людина
чи частина людини
немає на світі нічого
настільки холодного.
Потрібно створити додаток
карту Лісового кладовища
стовпчик номер 58
від нього 4 кроки вперед
і третя могила праворуч – його
путівник кладовищем
всі лиш про це і говоритимуть.
Довгий жовтий автобус-гармошка
під номер 10
всього декілька на маршруті
25 копійок проїзд
завжди наповнений людьми
як ринок напередодні «першого вересня»
потрібно міцно притискувати сумки чи наплічник
бо ходять крадії
непомітно розрізають шкірзам
забирають останні гроші
але сьогодні в мене викрали дещо більше:
море.
Мене ковтає кит суму
я тут
наче Йона
та не можу вибратися
вже шість років
хоча це триває завжди
війни не закінчуються
закінчуються люди
хто б міг подумати.
***
Сідаєш в броню
наче у човен
накладаєш на очі
тактичні окуляри
замість монеток
і запливаєш у Стікс посадки.
Водій-механік Харон
впевненно мчить
у невідомість і достеменність
гуде двигун
наче перше слово
сьогодні твій Бог носить легкі плити
мультикамові брюки з наколінниками
хоча вони більше треба нам
аніж Богу
заряджає кулеметну стрічку
і хто його знає
чи сподобаються йому твої
тактичні окуляри з барахолки
і хто знає
де закінчується Стікс
і куди тебе занесе течія.
Головне
поправ окуляри
міцно притисни зброю до грудей
і дихай
дихай
дихай
бо
коли
ще.
Максим Кривцов вірш про кота
У соціальних мережах поета можна знайти багато фотографій його рудого кота. Тому не дивно, що написав вірш про свого улюбленця. Саме з ним Кривцов і загинув.
***
Хочу розповісти вам історію
про велетенського кота
рудого
як висохлі серпневі покоси
він має лиш білий нагрудник
сумні зелені
наче зелене масло
очі
часто прижмурює брови
наче вивчає наукову працю
бо сонця тут не трапляється
коли ви востаннє бачили сонце
свого часу
на початку осені
він був загрозою усіх тутешніх мишей
ей
це бліндаж великого рудого кота
пробігай повз нього
як найшвидше
шепотіли вони між собою.
Одного разу він
намагався спіймати мишку
у лінивому
але феноменальному стрибку
пролітаючи над пальником
з відкритим блакитним полумʼям
тепер обпалені
неохайні
смішно закручені
як у відомого художника
уже не такі довгі вусики
нагадують про той легендарний стрибок.
Він вмощується на краєчку полиці для сну
поруч з входом в бліндаж
завішеним двома шарами ковдри
і розглядає щось
крізь маленькі щілинки
можливо
когось
ворога або друга
лисицю або людину
вичікує.
Кіт знає
кожну стежку
кожен окоп нірку бліндаж
він має одну таємницю
коли на вулиці роздається
страшенно гучний і грізний безладний галас
і здригається земля
це прокидаються давні велетні
йдуть у своїх справах
він митттєво застрибує
в діру в обшивці
та й ховається десь в глибинах та катакомбах
невеличкого бліндажа
і не висунеться
ще чого
допоки велетні не находяться.
Коли він засинає
повільно витягує передні лапки
йому сниться літо
сниться цілий цегляний будинок
сняться кури
які бігають по подвірʼю
сняться діти
які частують пиріжками з мʼясом
в мене з рук випадково скочується шолом
падає на багнюку
кіт прокидається
прижмурює очі
уважно роздивляється навколо
свої:
засинає.
***
«Я поверну собі своє життя
обіцяю»
написано маркером на стіні одного
популярного закладу Києва
там і кава і тістечка і модний одяг намисто музика та балкони з неймовірним виглядом
я бачив
як туман обіймає хмарочос
ніжно та тихо.
«Любові не існує»
написано на іншому поверсі цього закладу
а ще не існує моря
не існує повітря
не існує снів
і мене
але кава тут добра
знизу хтось дописав:
«Сонце, хто тебе змусив так думати?»
а я розкажу вам, хто:
болото, по якому важко дійти до бліндажу із позиції
міни, які падають поруч
завʼязана туго на шиї мотузка зими
частини людини
розкидані
розгублені по полю
химерно та неохайно
сон, який змушує кричати
дощ, коли тобі ще кілька днів чекати на зміну
і сонце
яке заховалось в підвал
бо повітряна тривога
дійсно
хто тебе так змусив думати, сонце?
Коротка відпустка
кілька днів разом з дорогою
я бачусь із друзями
ліплю з глини
вперше за два роки випікаю чізкейк
який так собі вдався
разом з подругою спостерігаємо
як кішка зими схопила мишку вулиці
тримає
я можу дихати
дорогу напроти перебігає дівчина
тримаючи за повідок великого худого пса
десь виринають останні поверхи хрущовок
наче плавці батерфляєм
мерехтять гірляндами
ще трохи
і я знову захочу стати частиною
звичайного міста
вигулювати великого пса
смажити яєшню
пити каву в симпатичних книгарнях з високими полицями
це небезпечно
це дуже небезпечно
спокійне життя це хвороба
викинь ці думки
наче використані бахіли
втікай звідси
в свій бліндаж
в своє болото
в свої міни
я поверну собі життя
я поверну собі життя?
Обіцяю.
Творчість Максима Кривцова є яскравим відображенням сучасної української поезії, яка поєднує в собі глибокі особисті переживання та загальнонаціональні теми. Твори поета не просто висвітлюють реалії війни та життя на фронті, але й осмислюють їх та спонукають читачів не забувати, якою ціною дається мир.
